Наукові напрями: іконографія

Іконографія – одна з небагатьох галузей спеціальних історичних дисциплін зорового плану, предмет дослідження якої сягає в сиву давнину. Бо інші зображальні джерела, такі як фотодокументознавство, отримало статус спеціальних історичних дисциплін тільки в 60-х роках XX ст., хоча фотографія була винайдена ще 1839 рр. французьким художником Дагером. Що стосується кінодокументальних зйомок, то перші кінокадри побачили світ 1895-х рр., коли брати Люм’єри запатентували кіноапарат для зйомки й проекції «фотографії, що рухається» і назвали його кінематограф. І третє візуальне джерело, що також пов’язане з технічним прогресом відеозапис – дітище другої половини XX ст.

На відміну від іконографічних джерел кіно-фото-відео-документальні джерела зовсім по-новому відривають реальну дійсність. Вони ніби зупиняють час і фіксують навіки як окремі моменти події (фотографія), так і динаміку її розвитку (кінозйомка, відеозапис) у формі живого безпосереднього зліпка [11, с.147].

Іконографія же – це специфічна галузь спеціальних історичних дисциплін, пов’язана з мистецтвом і займається описом і вивченням різних видів візуальних джерел. Недарма сама назва «іконографія» походить від грецької eikwn “зображення”, “образ” і grajw – “пишу” [10, с. 220]. Об’єктом дослідження цієї наукової історичної дисципліни є – твори живопису графіки, скульптури та твори прикладного мистецтва. Іконографія вивчає наскельні малюнки, мініатюри, гравюри, ілюстрації, картини, портрети на папері та по­лотні, ікони, фрески та ін., які відносяться до різних епох і стилів, історію створення та виникнення цих різноманітних творів мистецтва, їх авторство, форми фіксації, побутування, датування, інтерпретації тощо. Вона розробляє прийоми та методи визначення достовірності історичних подій, зображених в тому чи в тому мистецькому творі з метою ефективного використання стриманих даних в історичних дослідженнях.

Як іконографія, так і кіно-фото-відео-документознавство належать до типу історичних джерел, в яких інформація зафіксована у вигляді зображення, тому що кремі джерелознавці, ґрунтуючись саме на тому, що твір мистецького походження так само як і кіно-фото-відео-документ, звернуті до нашого зору, вважають останні частиною іконографії. Однак, попри зовнішню схожість, між ними існує істотна, суттєва відмінність. Малюнок, живописне полотно, графіка, скульптура – це суб’єктивний відгук на історичну реальність, трансформований в уяві митця, його фантазії, забарвлений ступенем його таланту та ще й позначений пануючим у певний час художнім стилем. Твір мистецтва, – пише доктор філософії та мистецтвознавства Д.В. Степовик, – «є пропущеною» крізь чуттєвий, розумовий і світоглядний апарат художника, проекцією навколишнього світу. Завдяки внесеному в картину чи гравюру особистісно – оціночному елементові, відображене в них середовище стає не копією самого себе, а сповненим усвідомленої цілеспрямованості «наслідуванням» природи, в якому бачив «сутність мистецтва» ще Аристотель [12, с.5].

Найдавнішим іконографічним джерелом є наскельні малюнки у печерах та гротах, які виникли ще в епоху палеоліту в місцях перебування первісних людей. З цього історичного періоду збереглися й перші з найдених археологами скульптурні та графічні зображення, котрі дозволяють простежити розвиток не тільки матеріальної, але й духовної культури: світогляду, вірувань, обрядів, смаків первісної людини. Не можна не згадати й гравірування з геометричними мотивами умовно-абстрактного характеру та примітивним живописом в дольменах – найдавніших надгробних пам’ятниках, що дійшли до нас [2, с.223].

З розвитком матеріальної та духовної культури зображувальні джерела зазнають значних змін, розширюється діапазон їх досліджень, вводяться до наукового обігу нові візуальні документи, пов’язані з розвитком технічного прогресу та популяризації наукових досягнень.

Одним із об’єктів вивчення іконографією є мініатюра [1, с.24], тобто «червона фарба» – кіновар, якою забарвлювали ініціали та заставки книжок. Згодом поняття мініатюри поширилося на малюнки, якими ілюстрували тексти та портрети невеличкого розміру.

Мініатюра пов’язана з писемністю та літописною традицією. Найбільш відомі та вивчені мініатюри Х IV – Х VIІ ст., але скоріше не в історичному, а в мистецькому плані [1, с.26].

Велику історичну та мистецьку цінність мають орнаментальні прикраси Івана Федорова, декоративні оздоби стрятинських, київських, львівських братських майстрів, книжкові візерунки в виданнях Михайла Сльозки, в чернігівських й унівських друках, а орнаменти заставок та ініціалів острозьких видань схожі з орнаментом таких шедеврів українських рукописних пам’яток як “Пересопницьке Євангеліє” [10, с.68].

Не обмине увагою джерелознавець й реалістичні портрети та ті сюжетні зображення, у яких правдиво відтворені елементи архітектури, інтер’єру та побуту того часу.

Важливим історичним зображувальним джерелом є портрет [11, с.93]. Він несе певну інформацію про конкретну людину та її час, про соціальний стан, побут і звичаї, про костюм і моду епохи. Портрет буває малярський та графічний, останній з’явився пізніше.

«Малярський портрет, – відзначає Д.В. Степовик, більше успадкував ієратичні елементи ікони, образ людини в ньому пов’язаний з представницькою роллю»... «графічний же портрет, несучи в собі також представницьку роль, водночас тяжіє до «словесного опису» людини, він ілюстративний, інформаційний, засоби передачі індивідуальної сутності особи в ньому не такі різноманітні, як у портреті малярському» [12, с.113]. А взагалі, продовжує вчений, «портрет є найбільш людинознавчим жанром, в ньому простежується перебіг змістовних компонентів від церковного до світського мистецтва» [12, с.114].

Історія виникнення портрета, його різноманітні стильові особливості, творча майстерність, кольорова гама широко висвітлювалися в працях мистецтвознавців, істориків, художників [7, с.15 ].

Типаж людини у мистецтві середніх віків мислився лише в межах божого промислу – свого роду глобальної, раз і назавжди даної незмінної програми. Людина, згідно з віровченням, повністю залежала від дії природного єства, вона – втілення боротьби світла й темряви, добра й зла. Ця вдало збалансована ідеалістична філософія різких контрастів слугувала митцям епох раннього і зрілого феодалізму матеріалом до створення сповнених великої емоційної сили образів в іконах.

Епоха Відродження змінила роль людини в світовій міфології. «Утвердження людинолюбства, як найбільшої суспільної цінності, наповнило новим пафосом художні образи як християнської (євангельські і житійні сцени), так і світської (портрет, побутові сцени) тематики. Більше того, епоха Відродження спричинила до появи в мистецтві такого унікального явища, як «накладання однієї тематики на іншу: прочитання біблійних персонажів крізь конкретно-матеріалізовані, осучаснені середовище, деталі, одяг, тип обличчя і, навпаки, зображення міфологічної події в міфологічному контексті» [8, с.189] .

1. Арциховский А.Ф. Древнерусская миниатюра как исторический источик. – М., 1944. – 163 с.

2. Вспомогательние исторические дисциплины: историография итеория. – К., 1988. – С. 220-227.

3. Гусєва А.А. Украинская книжная графика второй половины XVII- XVIII в. в собранииотдела редких книг Государственной библиотеки им. В. И. Ленина // Книга в России до сер. XIX века. – Л., 1978. – 374 с.

4. Запаско Я.П. Мистецтво книги в Україні в XVI – XVIII ст. – Львів, 1971. – 140 с.

5. Запаско Я.П. Ошатність української книги. – Львів, 1998. – 164 с.

6. Логвин Г.Н. З глибин: давня книжна мініатюра XI – XVIII ст. – К., 1974. – 138 с.

7. Логвин Г.Н. Украинское искуство ( X – XVIII вв.). – М.,1962. – 110 с.

8. Маркітант Л. Іконографія в системі спеціальних історичних дисциплін // Спеціальні історичні дисципліни та джерелознавство. –К., 2001. – Вип. 2. – С. 178-190.

9. Павленко С.Ф. Джерела зображальні // Джерелознавство історії України. – К., 1998. – С. 25-32.

10. Санцевич А.В. Методика исторического исследования. – К., 1984. – 240 с.

11. Специальные исторические дисциплины. – К., 1992. – 190 с.

12. Степовик Д.В. Українська графіка XVI – XVIII століть. Еволюція образної системи. – К., 1982. – 220 с.

13. Суховарова-Жорнова О. Історичні портрети кінця XVII – XVIII ст. в збірці національного музею історії України: іконографічний огляд // Спеціальні історичні дисципліни та джерелознавство. – К., 2002. – Вип. 1. – С. 201-218.

(за матеріалами http://uahistory.info)