Наукові напрями: генеалогія

Генеалогія практична (утилітарна) (грец.γενεαλογία –родовід, від γενέα – рід, народження та λόγος – слово, наука) – 1) власне родовід, систематичне зібрання відомостей про походження роду, його історію та споріднення з іншими родами; 2) сукупність наукових методів, з допомогою яких складається родовід.

У стародавні часи генеалогії складалися, як правило, з перерахування прямих предків за чоловічою лінією. З поступом суспільства, формуванням його складної ієрархічної соціальної структури, генеалогія вимушена була розвиватися, щоб задовольняти зростаючі суспільні вимоги, зокрема щодо впорядкування відносин, які регулюються спадковим правом.

Розквіт генеалогії припадає на середньовіччя (детально див.: Генеалогія історична): з’являються перші форми графічної фіксації родовідного матеріалу – родовідні дерева, формується класичний вид родоводу, що, як правило, складається з родовідної легенди про походження роду, яка нерідко містить фантастичні факти, та власно генеалогії. Саме в цей час іспанцем Ж. Соса була запропонована система графічного відображення родоводу, яка в удосконаленому німецькими С. Кекуле фон Стродоніцем вигляді використовується в науці й донині. Теоретичний розвиток генеалогії сприяв удосконаленню форм фіксації родовідної інформації, розробці методики генеалогічного пошуку.

Залежно від завдання генеалогічного дослідження родоводи поділяються на: висхідні (таблиці предків) та низхідні (таблиці нащадків).

За змістом генеалогічної інформації висхідні та низхідні родоводи поділяються на: чоловічі та змішані.

Висхідні чоловічі родоводи мають два варіанти. Перший – коли в генеалогічній таблиці містяться лише прямі пращури з чоловічої лінії, другій – коли вказуються не тільки прямі чоловічі пращури даної особи, а й брати та сестри кожного з них.

Висхідний змішаний родовід складається з метою висвітлити всіх пращурів даної особи як з батьківського боку, так і по материнській лінії.

Низхідний чоловічий родовід також має два різновиди. Перший – коли в генеалогічній таблиці містяться всі нащадки будь-якої особи, але тільки чоловічої статі. Інший вид – коли зазначені всі нащадки, як чоловічої, так і жіночої статі. В цьому випадку для жінок вказуються їх чоловіки, а нащадки – ні. Цей другий варіант низхідного чоловічого родоводу є найбільш популярним у генеалогічних дослідженнях, що не мають спеціальної мети.

У низхідному змішаному родоводі зазначаються всі нащадки родозасновника як чоловічої статі, так і жіночої. Таким чином, в кожному наступному поколінні ми маємо нові прізвища.

Всі вищезазначені випадки розглянуті на прикладі вертикальних таблиць. Але для демонстрації низхідного змішаного та висхідного змішаного родоводів нерідко застосовують горизонтальні таблиці, що зручніше в деяких випадках. Так, у горизонтальних таблицях можна зазначати джерела, з яких черпається необхідна інформація.

Низхідний чоловічий родовід в середні віки малювався у вигляді родовідного древа. В цьому випадку ім’я родозасновника розташовувалося на кореневищі дерева чи на початку стовбура, а потім кожне наступне ім’я вказувалося в картуші (колі), який містився на стовбурі чи гілках. Всі чоловіки, які мали нащадків, зазначалися в колах жовтого кольору, що знаходилися на стовбурі дерева та гілках, чоловіки, які не залишали нащадків, вписувалися в червоні картуші, що звисали з гілок як плоди. Імена заміжніх жінок містилися в лілових колах, дівчат – в синіх. Уже в XIX ст. родовідне дерево як форма фіксації генеалогічного матеріалу зустрічається дуже рідко. Сьогодні його використовують тільки з декоративною метою. У вигляді родовідного дерева можна представити й висхідний змішаний родовід, розташувавши внизу особу, що шукає пращурів, а вище – на стовбурі та гілках в колах – батьків, бабусь та дідусів. Такий вид родовідного дерева найбільш давній і використовувався для доведення своїх станових прав у минулі часи.

Для зображення висхідного змішаного родоводу застосовують ще колоподібні таблиці, які дуже наочні, але, подібно до вертикальних таблиць, потребують великої площі для розміщення.

У спеціальних дослідженнях, що мають за мету показати родинні зв’язки кількох родів, використовуються таблиці споріднення.

Популярною формою фіксації генеалогічного матеріалу є родовідні розписи, що містять поколінний перелік всіх представників одного роду від родозасновника та основні біографічні відомості про них.

Генеалогічне дослідження вимагає копіткого збору матеріалів та їх ретельної обробки. Кінцевим результатом такого пошуки є створення родовідних розписів та генеалогічних таблиць, що дає змогу компактно та виразно представити весь накопичений матеріал. Тому вченими була відпрацьована чітка система поетапної обробки генеалогічного матеріалу.

Першим етапом даної роботи є створення генеалогічного досьє на кожного представника роду, який вивчається. Воно складається із різних за типом, видом, походженням та місцем зберігання документів, що розміщуються за визначеними розділами.

Наступним етапом обробки генеалогічних матеріалів є складання на базі генеалогічного досьє генеалогічних карток на кожного представника роду. Картка резюмує дані досьє, полегшує їх використання під час створення таблиць. До того ж, картки зручні для внесення генеалогічних відомостей до комп’ютерної бази.

І лише останнім етапом в обробці генеалогічних відомостей є створення родовідних розписів та генеалогічних таблиць.

 Література:

Бычкова М.Е. Семейный летописец. Как собрать досье для составления родословия семьи // Родина. – 1991. – № 5. – С. 35–37; Бычкова М., Куза Л. Дерево рода. Если Вы решили найти своих предков // Родина. – 1991. – № 2. – С. 80–85; Мажаров Н.Д. Как составить свою родословную // Воспитание школьников. – 1992. – № 5–6. – С. 21–25; Онучин А.Н. Твое родословное древо: Практическое пособие по составлению родословной. – Пермь, 1992. – 40 с.; Савелов Л.М. Лекции по русской генеалогии. – М., 1994. – 278 с.; Служинська З., Шамеко М. Генеалогія. – Львів, 2000. Ч. 1. – 202 с.; Томазов В.В. Родовід. Науково-методичний посібник. – К., 2001. – 52 с.; Томазов В.В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII – початок XXI ст.). – К., 2006. – 282 с.; Томазов В.В. Генеалогія історична // Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І.Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В.В. Томазов, М.Ф. Дмитрієнко та ін. – К., 2008. – С. 123–131.

 

Валерій Томазов